Зінаїда Петрівна Головко

Фото автора
Ім'я: Зінаїда Петрівна Головко
Контакти: Телефон майстрині: 0 (97) 297-11-91.
Робіт на сайті: 20

Не гаснуть полотняні письмена…

Із Зінаїдою Головко ми зустрілися і поспілкувалися у неї вдома, в селі Мигії, де вона мешкає останні кілька років.

Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,

Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.

В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,

І прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена.

З поеми Євгена Гуцала «Материзна»

Зінаїду Петрівну знають у Первомайську як відмінника народної освіти, учителя української мови вищої категорії ЗОШ № 16, методиста, яка віддала педагогічній діяльності все своє життя. Більше двадцяти років ця незвичайна жінка керувала фольклорним драматичним гуртком «Первоцвіт» у ЗОШ № 16, що здобував багато призових місць на різноманітних конкурсах. Об’їздила з учнями-театралами міста України та ближнього зарубіжжя. Відомий актор Харківського державного академічного російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна Олександр Шпильовий починав свій шлях саме з фольклорного драмгуртка під її керівництвом.

Та не всі, певно, знають, що ця творча людина ще й прекрасна вишивальниця – берегиня історії свого талановитого роду. Мати Зінаїди Петрівни Меланія Антонівна Кочетова та бабуся Євфимія Андріївна Денисюк родом із Черкащини. Саме з цих країв і простяглися перші ниточки муліне та візерунки на їхніх вишиванках, і ось переді мною рушник, якому близько 115-117 років. На ньому староруськими буквами вишитий текст: «Євфиміє, вставай раненько», а також герб Росії та хрест. Рушник цей - сімейна реліквія.

Євфимія Андріївна мала шістьох дітей, три доньки стали вчителями, навчила їх вишивати, а вони - своїх дітей.

На стіні картина із зображенням хлопчинка з собачкою, вишита матір’ю, коли Зінаїді Петрівні було всього 12 років, тобто картині вже 52 роки. Меланія Антонівна працювала вчителем української мови та молодших класів разом із чоловіком, Петром Ларіоновичем, теж вчителем, виховала чотирьох дітей. Дві їхні доньки продовжили педагогічну династію, стали вчителями української мови.

Меланія Антонівна вишивала гладдю і хрестиком рушники, подушки, картини, костюми, сорочки, наволочки… Лише скатертин за роки пенсії вишила 115 – дарувала синам, донькам, онукам, знайомим. А рушників - то вже й годі порахувати! На весілля, на родини, вінчання, на ікони та портрети… Сучасним вишивальницям, мабуть, і уявити важко, як можна вишивати без канви, постійно рахуючи кожний стібок. «Рушники, рушники, рушники, то матусі моєї роки», - з хвилюванням наспівує моя співрозмовниця. На картинах вишиті слова з українських пісень та жартів, пейзажі, натюрморти.

На сімейних фото подружжя Кочетових усі діти у вишиванках - традиційному українському одязі, який їм дуже личить.

У одній із кімнат мій погляд затримався на родинних вишитих сорочках. У кожної, як у людини, своя історія. Тут ще є весільна сорочка, вишита Меланією своєму чоловікові Петру. Цікаво, чи збереглися донині традиції вишивання сорочки нареченому в якомусь куточку України?

У домашній колекції зберігаються сорочки Меланії Антонівни, вишиті онукам до свят, і вже сучасні, які вишивала своїм онукам Зінаїда Петрівна. «Це онучкові вишила на хрестини, а це - на 5 років», - розповідає наша героїня і додає, що не менше дивує кожного, хто входить до хати, великий портрет Т. Г. Шевченка, вишитий Меланією Антонівною для кабінету української мови, для нього відведене найпочесніше місце у кімнаті. Тут і безсмертні рядки його віршів, бо в родині люблять і цінують поета-генія.

Меланія Антонівна навчила свого часу вишивати дітей, онуків, в тому числі онука Сашка, кілька її вишитих рушників помандрували аж у Німеччину.

Що ж до Зінаїди Петрівни, то вона навчилася вишивати після школи. Замолоду, згадує, вишитих робіт було небагато – кілька подушок, картин, рушників. Потім навчання в інституті, сім’я, діти... До вишивання повернулася, коли пішла на заслужений відпочинок. І тут вже спадковість, досвід, вільний час і любов до українського мистецтва сплелися воєдино і проросли барвистими, колоритними, глибинними роботами – картинами, рушниками, сорочками. На вишитих полотнах квіти, закохані, діти, тварини. А у її мистецькому арсеналі 33 роботи: 14 вишитих подушечок, 2 картини «Дівчина з соняхом», «Ранок у лісі», 2 ікони Матері Божої, портрет Висоцького, 2 рушники-набожники, блузка онучці, 2 вишиті сорочки, обереги, доріжки та інше. Картини, які не встигла вишити матір, тепер закінчує Зінаїда Петрівна, багато своїх робіт роздарувала рідним, подругам, сусідам до ювілеїв, днів народжень, а, переглядаючи фото, згадує, як щороку, починаючи з 1988-го, проводила з учнями гуртка українські вечорниці, свято рушника, новорічні та Великодні свята, бо впевнена, що людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї. І кожне свято прикрашав вишитий обрядовий одяг, рушники, доріжки, скатертини.

«Господи, благослови всіх, хто входить у цей дім, оберігай тих, хто з нього виходить, даруй мир усім, хто в ньому залишається», - ці слова, вишиті на оберезі майстринею Зінаїдою Головко, змусили мене замислитися… Нехай вони стануть оберегом наших домівок, а духовність і віра завжди будуть твердою опорою.


Т. Лагнер

Роботи автора:


Розміщено: 24.03.2014 18:53
Категорія: Вишивка

Розміщено: 24.03.2014 18:53
Категорія: Вишивка

Розміщено: 24.03.2014 18:54
Категорія: Вишивка

Розміщено: 24.03.2014 19:02
Категорія: Вишивка

Розміщено: 24.03.2014 18:52
Категорія: Вишивка

Розміщено: 24.03.2014 18:51
Категорія: Вишивка