Тамара Анатоліївна Ткаченко

Фото автора
Ім'я: Тамара Анатоліївна Ткаченко
Життєве кредо: Зробити Первомайщину краєм майстрів і відкрити її для людей!
Контакти: Телефон Тамари Анатоліївни: 4-43-39.
Робіт на сайті: 6

Підтримуймо і розвиваймо таланти

Майстрині, про яких піде мова далі, захоплюються рідкісним видом рукоділля – виготовляють із тканини та інших матеріалів українську традиційну ляльку-оберіг, яка, за повір’ями, має приносити щастя та виконувати бажання. Саме такі ляльки були колись мало не в кожному українському домі. Наші пращури вірили, що вони мають магічні властивості: одна лялька могла захищати від злого ока, інша - приймати на себе хвороби або нещастя, ще одна - оберігати дитину. Магічно-оберегове призначення залежало від того, як ляльку оформлювали: де знаходилася вишивка і яка саме, стрічки, візерунки… Часом всередину вшивали трави – ті ретельно добиралися, адже кожна теж мала своє значення і певний вплив.

Тепер змайструвати українську ляльку, вдихнути в неї свій неповторний образ вміють одиниці. І стирає невблаганний плин часу з нашої пам’яті спадщину далеких предків. Аби її відродити, Антоніна Іванівна Григоренко й Тамара Анатоліївна Ткаченко з любов’ю виготовляють свої неповторні шедеври. Майстрині не приховують секретів - щедро діляться з усіма охочими таємницями народного ремесла. Приходьте, навчайтесь, творіть і, навіть, заробляйте – потрібно лише ваше бажання.

В інтерв’ю з Антоніною Іванівною – начальником районного відділу культури й туризму, засновником Спілки майстрів Первомайщини, ми дізнавалися про народні ремесла, що розвиваються нині в районі та про Спілку майстрів. Антоніна Іванівна залюбки відповіла на питання, які турбують нині первомайських майстрів.

Антоніна Іванівна: «Думка про те, що треба створити Спілку майстрів Первомайщини, зародилася давно. Працюючи на Первомайщині я знала людей, які давно займаються народними ремеслами. Але вони це робили більше для себе, сім’ї, ніде не показували свої вироби, а відродження ремесел, які уславляли наш край, – це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями, крім того, воно привабливе з точки зору розвитку зеленого туризму. Тому ми з Тамарою Анатоліївною Ткаченко й вирішили, що треба починати з тих людей, які мають певні напрацювання в цьому напрямку. Це Марія Андріївна Болехівська в с. Лисій Горі, яка є майстром народної творчості, вона має власну студію, де навчає дітей, є виставкова зала, одним словом, людина присвятила цьому все життя. Крім того, у нас в с. Степківці є Віктор Макарцев – відомий гончар (ми розповідали про нього в одному з номерів нашої газети – авт.). До цих людей приєдналися майстри міста і так ми створили першу виставку робіт майстрів в нашому музеї. Після того, як виставка відбулася, і на неї прийшло багато починаючих майстрів, ми побачили, що люди зацікавилися і вирішили створити Спілку народних майстрів і в рамках Спілки проводити такі виставки. Адже це дає можливість людям обмінюватися досвідом, спілкуватися, занурюватися у світ прекрасного, з меншими затратами закуповувати матеріали, тому що одна людина їде і закуповує все необхідне для всіх. Спілка існує з 2008 року. Великим мінусом є те, що у нас немає власного приміщення і ми збираємося, де прийдеться – в бібліотеці, в залі, музеї. Спасибі, що нас приймають туди, куди ми просимося. Спочатку нас було 8 таких майстрів, на сьогоднішній день - 21. Якщо зупинитися на напрямках роботи, то якщо раніше це були вишивка, килимарство, роботи з природного матеріалу, батік, в’язання, макраме, бісер, то тепер до нас долучаються майстри образотворчого мистецтва. На сьогодні проведено в рамках Спілки 6 виставок. Серед рідкісних видів мистецтва є ще лозоплетіння в с. Довгій Пристані. В Степківці є ще й килимарство – вишивка гобеленів. Є багато майстрів, які працюють з природним матеріалом.

Антоніно Іванівно, до нас часто звертаються майстри з проханням дізнатися, які кроки потрібно зробити для того, щоб отримати звання «Майстер народної творчості».

По-перше, необхідно брати участь у виставках, з кожної виставки брати рецензію, вони мають бути не лише в складі інших майстрів, але й персональні. Причому необхідні певна кількість робіт, виставок, умови для роботи, власна майстерня. Потім матеріали подаються на область, з області приїжджають методисти і приймають рішення про присвоєння звання. Майстри, які прагнуть його отримати, можуть звертатися до нас у Спілку, ми розкажемо, підготуємо відповідні документи, а потім обласний методист Валентина Олександрівна Іванченко допомагає майстрам рухатися далі. Майстри, які мають звання народного, отримують зелене світло на виставки в різних містах України.

Обмеження в плані виду діяльності є?

Ні, немає, чим би людина не займалася, у неї є можливість отримати таке звання.

Які найближчі плани Спілки майстрів?

Це, звичайно, власне приміщення. Крім того будемо ініціювати, щоб в Первомайську була виставкова зала чи галерея, тому що музей не пристосований для таких виставок.

Телефон Антоніни Іванівни: 0 (97) 280-17-43.

Ткаченко Тамара Анатоліївна – керівник Спілки майстрів Первомайщини

Тамаро Анатоліївно, розкажіть про витоки своєї творчості.

В школі у нас була вчителька трудового навчання, я їй до сьогодні вдячна і низько вклоняюся. Саме вона привила мені любов до процесу ручної праці – шиття, вишивання, в’язання тощо. У моєї матері була швейна машинка, і коли я вже засвоїла певні ази шиття в школі, то зняла фіранки і пошила собі кофточку. Мати мене не сварила, а навпаки з піднесенням побігла по сусідам і всім показувала цю кофточку. Мамине заохочення спонукало мене до подальшого творчого процесу в різних сферах. Так вийшло в житті, що майже всі мої друзі чимось займалися, щось робили своїми руками, прикрашали. Коли почалася перебудова, я, за настановою своєї подруги, яка в той час працювала у весільному салоні м. Києва, відкрила філіал в Первомайську. Так почався творчий процес по шиттю та оздобленню весільних суконь. Ми самі розкривали секрети виготовлення квітів, прикрас з бісеру, перлів. Вміли і могли все самі.

Але я така людина, що не можу довго займатися одним видом рукоділля. Коли я розумію, що вичерпала себе, що рамки творчості звужуються, то починаю шукати щось інше. Блиск, синтетика мене вже дратували, я прагнула чогось нового, природного. І ось, порадившись із знайомою з м. Одеси, дизайнером, я почала займатися в’язанням, відкрила свою майстерню, де група в’язальниць створювала справжні шедеври. У в’язанні пройшло 5 років життя.

І ось на виставці в м. Одесі я побачила "чучело" (так вони його називали) величиною в ріст людини. Я і раніше бачила такі ляльки, але вони мене не надихали, а тут я була вражена. Відразу вирішила: «Це я спробую робити». Першу ляльку ми робили всією сім’єю і отримали неймовірне задоволення. Цей Мішка наскільки сподобався всім, хто приходив до нас, що друзі почали замовляти такі самі ляльки для себе. І я почала творити. Ляльки були різні: кожна мала свою зовнішність, свій характер, навіть душу, своє призначення. До речі, серед них не лише чоловіки, а й жінки, молоді і не дуже, в яскравих, іноді національних нарядах . Кожна лялька унікальна і неповторна. Вони не повинні бути злими, чи невдалими, вони повинні викликати позитивні емоції у людей, бо до них звикаєш, як до члена сім’ї. Їм обов’язково потрібно дати ім’я. Наприклад: Іванко, Грицько, Стецько… Особисто я підбираю ім’я згідно слов’янського календаря. Таких оберегів я виготовила сотні, багато подарувала друзям, вони й досі їх зберігають, одним словом, такі ляльки мають шалений успіх. Звичайно, кожна лялька має свій вік, в основному, вони стоять надворі, тож з роками марніють, тому ляльку, яка віджила свій вік, необхідно на Масляницю спалювати на кострі. Але перш ніж спалити ляльку, необхідно їй на зміну мати іншу, тому що двір звикає до неї. Моя знайома, у якої лялька Купріян, завжди вітається з нею, і всі, хто заходять в гості, теж. Мабуть, такі ляльки мають певне оберігаюче наповнення, і наші предки знали про це. Особливо це цінно, коли люди заходять до будинку. Такі ляльки забирають на себе всю увагу, викликають посмішку, позитивні емоції, і настрій людини, яким би він не був, змінюється на краще.

Але хочу дати пораду людям, які захочуть придбати таку ляльку. Якою б гарною і довершеною вона не була, ви повинні після того, як принесли її додому, докласти до неї рук. Причепіть перчик чи цукерку, квітку чи метелика, але треба мати з нею власний зв’язок і тоді вона буде мати позитивну енергетику, засяє іншими фарбами. Дуже велику силу мають обереги, зроблені дитячими руками. А найлегше робити лялькову сім’ю, де багато діточок. Але людина повинна відчувати потребу в такому оберезі, тому дарувати їх треба вдумливо: можливо людині, яка живе в квартирі, він не потрібен чи не вписується в інтер’єр, але вона мусить його десь мостити. Дуже гарно такі обереги, на мою думку, вписувалися б в інтер’єр овочевих магазинів, кухонь. А дерев’яні альтанки – це взагалі їх найулюбленіше місце.

Цей вид творчості має дуже велику перспективу, він стрімко повертається із забуття. В нашому місті є попит, налагоджено ринок, а якщо розвиватиметься туризм, то це буде не дуже затратний, але цікавий і прибутковий вид бізнесу. Я – людина творча, до даного виду діяльності вже остигнула, але із задоволенням навчу бажаючих виготовляти такі ляльки хоч для душі, хоч для бізнесу. В минулому році я провела багато майстер-класів. Зараз шукаю людей, яким зможу передати досвід. Я завжди так роблю, щоб хобі, з яким я вирішила розлучитися, мене вже не переслідувало.

Тамаро Анатоліївно, я так зрозуміла, що скоро ви зміните вид діяльності. Що це буде?

Це буде вибивка рішельє, яка найде застосування в одязі й не тільки.

Якщо говорити про розвиток декоративно-вжиткового мистецтва в нашому місті, ви як керівник Спілки майстрів що бачите першочерговим завданням?

Дуже б хотілося, щоб в нашому місті працювала школа гармонійного розвитку для дітей, де б відроджувалися народні промисли, розвивалися туристичний напрямок, етнографічний, екологічний, і все це перепліталося з психологією.

А в планах Спілки майстрів?

В наших планах - організувати виставку фотомайстрів, над цим ми зараз працюємо – підбираємо приміщення, ділимося ідеями. Я мрію про те, щоб в Первомайську була власна галерея.

Народна іграшка має не тільки екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов'ю, вона надає політ фантазії, навчає першим професійним навичкам, розвиває духовний світ дитини та пробуджує у ній потяг до народного мистецтва. Погляньте на штамповані бездуховні Барбі або інші китайські іграшки, які вже вдосталь набридли нашим дітям. Навчіть дитину зробити ляльку-друга своїми руками. Побачите результат – вона стане найулюбленішою.

Телефон Тамари Анатоліївни: 4-43-39.

Роботи автора:


Розміщено: 02.02.2010 02:17
Категорія: Традиційна українська лялька

Розміщено: 02.02.2010 02:22
Категорія: Традиційна українська лялька

Розміщено: 02.02.2010 02:20
Категорія: Традиційна українська лялька

Розміщено: 02.02.2010 02:16
Категорія: Традиційна українська лялька

Розміщено: 02.02.2010 02:24
Категорія: Традиційна українська лялька

Розміщено: 02.02.2010 02:19
Категорія: Традиційна українська лялька