Надія Іванівна Щербакан

Фото автора
Ім'я: Надія Іванівна Щербакан
Контакти: Телефон майстрині: 4‑48‑46.
Робіт на сайті: 34

Вишите любов’ю

З раннього дитинства привила мама Надії Іванівні Щербакан любов до вишивки. Вчила, як хрестики укладати, узори підшукати. Сама ж займалася ткацтвом, бо кожна жінка на селі в ті часи вміла і мала ткати для своєї сім’ї. Та й сама Надія до голки з ниткою тяглася змалечку.
Майстриня родом з Балтського району Одеської області. З 1966 року живе в Первомайську. На її батьківщині, як і по всій Україні, кожна дівчина мала вміти вишивати. За словами жінки, на весілля дівчина мала в’язати рушниками всіх родичів, а довжина рушника повинна була бути 2,5 метри. Тож перший рушник Надія вишила ще школяркою. Вишивала болгарським хрестиком, спочатку на так званих вафельних рушниках.
Болгарський, або подвійний, хрест виконують із чотирьох стібків, із них два діагональних і два прямих, і вишиваються послідовно. Болгарський хрест дуже зручно застосовувати в тих роботах, де багато квітів і кольорові ділянки мають різну конфігурацію та розташування на поверхні тканини. При вишиванні можна спочатку виконувати один або два стібки, рухаючись по горизонталі або вертикалі, а також “відходячи” убік від даної кольорової ділянки, а потім, повертаючись в початкову точку, доповнювати хрест ще двома (прямими) стьобаннями.
Отже, кожна мати благословляла дочку квітчастими рушниками на щастя, на долю. І це передавалося з покоління в покоління.
Чимало узорів у своїх роботах Надія Іванівна склала сама. Інколи вибирає з журналів та книжок. Вишиває щиро, з душею, потім ті рушники чи картини рідним та знайомим роздаровує, роздає. Багато робіт, вишитих любов’ю, у її онуків, правнуків, як наприклад, вишиті подушечки. Ними малеча тішиться – не натішиться, адже в цих подушечках благодатна аура прабабусі, пронизана духовністю. Вона позитивно впливає на дитину, бо подушечки ці вишиті зі щирим серцем.
Вишиває Надія Іванівна хрестиком та гладдю. Вишиває все – картини, рушники, серветки, подушки, доріжки. “Не можу сидіти без роботи, – говорить майстриня. – Хоча й маю власну садибу, біля якої завжди багато роботи. Коли вишиваю – завжди співаю старих українських пісень, які пам’ятаю ще з молодості – пісні рідного краю. Колись я виступала в самодіяльності, як робила у відділенні зв’язку. До мене приходять жіночки, посидять, поспілкуються і йдуть додому, а довгими вечорами треба чимось займатися, от тоді я й вишиваю. Зараз вишиваю картину невістці. А ось таку накидку на телевізор вишила братовій жінці”.
Я запитую Надію Іванівну про те, чи різняться традиції вишивання, наприклад, в Одеській і Миколаївській областях. “Різниці немає, – відповідає. – Все залежить від того, хто як любить вишивати. Ось цю корзинку з маками я придумала сама. В кожну картину додаю щось своє: чи то схід сонця, чи квіти, чи ставочок. Правнук забрав подушечку, правнучка забрала іншу, а внук – дві картини з польовими квітами”. Тож є бабусі роботи!
Донька Надії Іванівни – Антоніна Іванівна Григоренко – начальник районного відділу культури й туризму, засновник спілки майстрів Первомайщини, займається створенням традиційної української ляльки. Ось така майстровита сім’я!

Роботи автора:


Розміщено: 05.04.2010 17:36
Категорія: Вишивка

Розміщено: 05.04.2010 17:47
Категорія: Вишивка

Розміщено: 05.04.2010 18:01
Категорія: Вишивка

Розміщено: 05.04.2010 17:57
Категорія: Вишивка

Розміщено: 05.04.2010 17:34
Категорія: Вишивка

Розміщено: 05.04.2010 17:50
Категорія: Вишивка