Артем Юрійович Мельников

Фото автора
Ім'я: Артем Юрійович Мельников
Життєве кредо: Відкрити для себе широкий світ художньої творчості і знайти в ньому своє місце
Контакти: 0 (66) 83-35-395
Робіт на сайті: 20

Відродження прадавніх ремесел – благородна мета

Знайомство з митцями Первомайщини ми продовжуємо розповіддю про талановитий сімейний дует Артема Юрійовича Мельникова і Ганни Олександрівни Тодорової.

А починалося все так: юна дівчина з Первомайська та юнак із Тростянця приїхали навчатися до Решетилівського художнього професійного ліцею Полтавської області. Цей заклад – єдиний в державі, де навчають прадавньої майстерності народних ремесел. (Ще наприкінці ХІХ століття Решетилівка офіційно стала одним із центрів-осередків народного ткацтва, килимарства та вишивання в Україні). Тут молоді люди і познайомилися.

Отже, після дев’яти класів загальноосвітньої школи Артем три роки навчався в ліцеї на живописця та килимаря. Закінчив його з Червоним дипломом. Йому всього 23 роки, але в юного художника вже чималий багаж картин. Його ікона прикрашає Свято-Михайлівський храм нашого міста. Перед написанням настоятель храму благословив Артема, а по закінченню - високо оцінив роботу, і наразі прихожани схиляють голови у молитвах перед святим ликом, створеним руками героя нашої статті.

На картинах Артема здебільшого пейзажі, виконані настільки майстерно і душевно, що навіть важко повірити в молодість автора. В середньому на написання картини художник витрачає близько тижня. Є й копії, є авторські роботи. Три роботи написані вже за рік проживання в Первомайську, правда, часу вже менше, тому й робота пригальмувалася. За словами автора, його надихають на творчість наші прекрасні місця, але народна творчість і народні ремесла у нас в занепаді. На Полтавщині, наприклад, кожна сім’я володіє певним ремеслом, тому й популяризується художня творчість дуже широко. На моє питання: "Чому навчали в ліцеї?" - юнак відповідає: «У нас в ліцеї була майстерня, де ми проходили практику, писали копії. Викладали в ліцеї живопис і малюнок. Більшість студентів продовжують навчатися в інститутах, стають викладачами, художниками-оформлювачами».

Звичайно, в планах Артема, як і в кожного художника, реалізовувати картини, бо це своєрідний стимул. Чотири його полотна вже знайшли своїх нових господарів.

Нині Артем працює не за фахом, але мріє працевлаштуватися за спеціальністю. Персональні виставки у нього теж попереду. І взагалі, дивлячись на його роботи, я думаю: не за горами його зірковий час.

Творче кредо Артема: відкрити для себе широкий світ художньої творчості і знайти в ньому своє місце.

Анна Тодорова, як ви вже зрозуміли, теж навчалася в Решетилівському художньому професійному ліцеї, теж закінчила його з Червоним дипломом за фахом "вишивальниця, закрійник". Тобто - ідеальна освіта для будь-якої господині. Але Анна бачить себе вишивальницею, або володаркою творчої майстерні чи салону-магазину, де б могли реалізовуватися роботи первомайських майстрів. Не проти вона й діточок навчати вишиванню, бо, за її словами, на Полтавщині немає хати, де б не було вишитих рушників, подушок, одягу. А на вулицях міста можна придбати прекрасні сувеніри різних видів декоративно-прикладного мистецтва. Багато у Анни вишитих рушників, дитячих подушечок, а її дипломна робота – чоловіча сорочка, оздоблена традиційною решетилівською вишивкою. Її вона вишивала для коханого Артема, який підтримував її під час захисту диплома. Анна розповідає, що в ліцеї їх навчали живопису, вишивці, килимарству тощо. Студенти багато вишивали на замовлення. І хоча замовлення були на училище, для поповнення матеріально-технічної бази, але певну частину заробляли й студенти. Отже, якщо є руки й бажання – будуть і замовлення, буде і робота.

Телефон майстра: 0 (66) 83-35-395.

Р. S.: Яким банальним не здавалося б це твердження, але все ж таки Україна – це країна пісень і вишивок... але, на жаль, водночас це й країна, в якій автентичний одяг - це розкіш, у якій чи не єдина фабрика художніх виробів... Моя знайома якось розповіла, що придбала в Києві для доньки гарну ляльку-україночку в яскравому національному костюмі й чудовому віночку з польових квітів. Яким же було її здивування, коли вона прочитала, що зроблена лялька… в Китаї. Значить, у Китаї знають про український костюм, українську вишивку. А чи знайдемо ми в магазинах українські аналоги? Я не бачила, а ви? Якщо не відроджувати народні ремесла й українську культуру, то скоро наші діти взагалі забудуть, хто вони є…

Роботи автора:


Розміщено: 07.06.2010 20:11
Категорія: Живопис

Розміщено: 07.06.2010 19:54
Категорія: Живопис

Розміщено: 07.06.2010 20:06
Категорія: Живопис

Розміщено: 07.06.2010 19:57
Категорія: Живопис

Розміщено: 07.06.2010 20:01
Категорія: Живопис

Розміщено: 07.06.2010 19:55
Категорія: Живопис