Юлія Миколаївна Чорна

Фото автора
Ім'я: Юлія Миколаївна Чорна
Контакти: 12 січня 2012 року Юлії Миколаївни не стало...
Робіт на сайті: 21

Грані одного життя

Вишивка, розшивка, шитво, гапт, гаптування, вишивання, шитки, мережка – таким різноманіттям прекрасних слів називають один із найхарактерніших для українського народу видів декоративного мистецтва. Жінки та дівчата ще здавна займаються ним. Орнаментальні та сюжетні зображення на вишивці, що виконуються на шкірі чи тканині вручну або ж за допомогою машини, існували ще у часи трипільської культури, а з часом їх чисельність збільшилася. З’явилося безліч технік, серед яких найпоширенішими залишаються гладь, хрестик, мережання, плетіння. Кожна деталь, фігура, колористика – думки і настрій майстрині, навколишній світ, доля українського народу. Тому в кожному регіоні є свої особливості. Результатові заздрять інші народи світу ще з самого початку: ну кому не сподобаються красиві рушники, сорочки, постіль, картини й інші предмети, особливі, із вкладеними у них любов’ю та працею? А кожна ж господиня знає, що по-іншому діла не буде.

Юлії Миколаївні Чорній, як нікому, відомо, що саме завдяки бажанню, терплячості й кропіткій, довготривалій праці на стінах виростають трави, цвітуть вигаптувані квіти, сміються люди, плавають білі лебеді й шумить блакитна вода. Ще змалку вона полюбила рукоділля всією душею. І хоч тепер уже жінка на пенсії, а роки все летять і летять у сиву далечінь, вона пам’ятає свої найперші роботи і настрій, з яким їх майструвала. За життя назбиралася колекція вишитих рушників, скатертин, серветок та інших предметів домашнього вжитку. Багато чого подаровано дорогим людям: продаж виробів для майстрині, напевно, щось схоже на продаж частинки власної душі. Юлія Миколаївна згадує, що багато вишивала гладдю рушників, серветок, скатертин, особливо в молодості, та пороздавала багато. Тепер переважно усі витвори майстрині, які залишилися вдома, вишиті хрестиком. Картина «Маки» у кімнаті господині вишита ще у 1960 році. А «Троянди» розцвіли на чорному полотні, як життя на землі, ще у 1953 році в руках студентки педагогічного училища. Часу не було зовсім, але ночами Юлія Миколаївна знаходила вільну хвилинку. Її чоловік, Василь Олександрович, розповів, що мама дружини теж була рукодільницею: ткала на спеціальному верстаті доріжки, килими, але вишивала трохи, менше від дочки, якій прищепила любов до такого життєдайного, життєрадісного заняття. Верстата того вже немає: такий раритет рідкість у наш час, бо ним не користуються, а українська вишивка переживе ще не одне покоління.

На створення одного шедевру йде приблизно 5 місяців – рік. Кольори у майстрині не мають переваги: всі хороші для картин, вишитих з журнальних чи інших шаблонів. Головне, щоб пасували й передавали відтінки змісту. Василь Олександрович так добре знає заняття своєї дружини, що сам розповідає про техніку такої роботи: кожен хрестик треба порахувати й перенести на полотно. Іноді майстриня відступає від еталонів, удосконалює. Наприклад, колір ночі на картині з янголом переливається «не просто кольором», а відтінками синього, як насправді. Багато вишивок приурочені до різних подій. Коли народився онук, Юлія Миколаївна вишила зображення янгола-охоронця. Тематика картин різноманітна: переважно ікони, але є і пейзажі, вже згадані мною квіти. Особливо красивою є річечка з білими лебедями, лататтям та кам’яним містком (Василь Олександрович коментує: «Схоже на Умань».), а за нею – замок. Юлія Миколаївна розповіла, що з величезним бажанням вишивала пейзаж ще у 70-му році з намальованої картини, яку побачила у людей. В одній з кімнат – «Три богатирі». Майстриня каже, що їй дуже хотілося вишити їх ще з молодості – і виконала мрію, та ще й прямо з намальованого. А під час розмови зі знайомою про це зображення Юлія Миколаївна дізналася, що та вишила синові ікону та й закінчує доньці. І хоч моя співрозмовниця була атеїсткою, вирішила вишити своїй доньці теж. Так почалося вишивання ікон. Коли вже була готовою частина ікони, раптом стався інсульт. Днів 8-9 жінка була у комі й нічого не пам’ятає. А через кілька днів після цього почала ворушитися і прийшла до тями, бо, лежачи, згадала, що не зробила важливе діло і почала «вишивати» пальцями у повітрі. Їй пообіцяли, що вона проживе ще довго і понавишиває багато картин. Так ікона була завершена, а за нею – ще багато.

Юлія Миколаївна в минулому вчителька української мови та літератури, тому колись вважала, що з такою професією не можна вишивати ікони. А тепер вишила і доньці, і синові. Та ще й учням своїм привила любов до свого захоплення на уроках домашнього господарювання в Іванівці. Серед них тепер є навіть чоловік, Микола Гладущенко. Одна з дівчат стала майстром вишивки у Києві, заробляє непогані кошти.

Господар дому провів екскурсію з історичними довідками про кожен витвір мистецтва, радіючи та пишаючись умінням дружини. На одній стіні, де колись був килим, тепер 7 ікон, вишитих хрестиком, у рамках зі склом. Одна з найяскравіших серед них – «12 апостолів». Поява такого іконостасу в оселі сталася після того, як він приснився господині. Уві сні було лише 3 готові на той час картини, а пізніше колекція поповнилася. Та й це не вся вона, бо ще чимало їх не знайшло собі місця на стінах кімнат дому.

Згадує співрозмовниця, що колись була школяркою, а щоб стати престижним піонером, треба було, за командою директора, загітувати 10 чоловік зняти в оселі ікони. Мала Юля побувала лише у двох своїх бабусь, і вони відповіли однаково: «Не я їх чіпляла, не я і знімати буду». А одна з них ще й розповіла, що ці самі ікони в кутку хати (а їх було багато) врятували їй життя під час війни від снаряду. Уся хата була зруйнована, крім того кутка, а під ним сиділа бабуся. На ікони ж ні пилинки не впало! Інша ж бабуся розповіла ще тоді, що колись настане час, прийде цар Михаїл з плямою на голові, і людям дозволять вірити в Бога і не змушуватимуть знімати ікони. Бабуся заборонила розповідати про це навіть мамі: часи тоді були такі. Так і сталося, а тепер Юлія Миколаївна згадує і той вугол, і бабусь – усе. Багато хто скаже – байки. Але… Залишився матеріалізований душевний стан господині у вишитих шедеврах – іконах, картинах і прекрасних рушниках із національними орнаментами.

Запитую співрозмовницю, чим більше подобається вишивати: хрестиком чи гладдю? Виявляється, обома способами, «аби тільки були руки» (Юлія Миколаївна нещодавно пережила третій інсульт). Остання картина вишивальниці – незавершений портрет Тараса Шевченка. Тож тепер майстриня мусить довишивати і його, довести до кінця почату справу і пам’ятати, що життя продовжується.

В. Швець

Роботи автора:


Розміщено: 18.07.2011 18:58
Категорія: Вишивка

Розміщено: 18.07.2011 18:51
Категорія: Вишивка

Розміщено: 18.07.2011 19:02
Категорія: Вишивка

Розміщено: 18.07.2011 19:00
Категорія: Вишивка

Розміщено: 18.07.2011 18:57
Категорія: Вишивка

Розміщено: 18.07.2011 18:46
Категорія: Вишивка