Маргарита Миколаївна Рожко

Рукам умілим честь і слава

• Тисячі стібків сплітаються в єдине ціле у руках майстрині Маргарити Миколаївни Рожко - і розквітають дивовижні квіти, вигадливо мережаться орнаменти, які не тільки милують око, а вміщують у собі часточку душі й серця жінки-вишивальниці. Рукодільниця каже: у неї сімейна династія вишивальниць, пам’ятає, що вишивала ще її бабуся. З Маргаритою Миколаївною я познайомилася під час однієї з міських виставок, а докладно вже спілкувалася безпосередньо у неї вдома.

«Ось перша сорочка, яку я вишила своєму сину, вона вишита на старому полотні ручної роботи. Вишиваю п’ять років, моя мати - свекруха - теж дуже гарно вишиває, тож і я вирішила навчитися, тим більше, що сама шию, тож для мене не проблема пошити й вишити сорочку», - розповідає Маргарита Миколаївна та показує чоловічу сорочку - одну із безумовних складових українського народного костюма. До речі, з відродженням національних традицій вона повертається: нині вишиванки мають у своєму гардеробі чимало українців. Є у майстрині і дівочі сорочечки, вона їх творила для донечки.

Але чи не найдивніші речі – рушники. Ось весільний рушник подружжя Рожко, його довжина 3 метри, адже кажуть, що чим довший рушник, тим краща доля й довше життя. А вишивали його Маргарита Миколаївна зі своєю матусею. «За звичаєм, кожне подружжя повинно мати свій весільний рушник, який не можна ні дарувати, ні передавати дітям, тому що доля у кожного своя, тож і рушник повинен бути свій», - розповідає рукодільниця. Більше п’ятдесяти вишитих рушників її роботи, не рахуючи сорочок, розлетілися по рідним та знайомим. «Дітям постійно то у садочок, то у школу на виставку потрібно щось вишити, то племінниці, то доньці Лері, яка співає та танцює, а ось зараз маю замовлення на чотири сорочки (дві жіночі, дві чоловічі) до осені. То син Ростислав (навчається в Одесі) просить вишити сорочки хлопцям, то родичі просять на хрестини чи вінчання вишити», - продовжує майстриня і додає, що чоловічі вишивати значно легше, тому що вони орнаментні, а жіночі важче, там переважають квіти та узори. Сорочки вишивати важче, ніж рушники. На один рушник йде близько місяця, а на сорочку – півтора-два. На моє запитання чи вишила сорочку для себе, відповідає, що собі не встигла, хоча дуже хоче, та й чоловік просить, а все часу не вистачає, і сміється, додаючи, як кажуть в народі: швець без чобіт ходить. «Коли починаєш вишивати для людини річ – візерунки та кольори якось самі лягають на полотно, неповторно, саме для цієї людини», - розповідає жінка. Так з’являються червоні маки, калина, колоски пшениці, блакитноокі квіти. Навіть кольори підбираються відповідно до особистості.

Свекруха Маргарити Миколаївни, Марія Миколаївна Рожко, знана у селі Гуляницьке (Врадіївський район) майстриня-вишивальниця. Незважаючи на зайнятість жінки, адже трудиться зранку до вечора по господарству, встигає творити прекрасне на полотні. В її помешканні багато рушників, вишитих оберегів, навіть коли втомлена, бере до рук голку з нитками і відразу втома зникає. Жінка вишиває з дитинства, тоді кожна дівчина повинна була вміти шити й вишивати, тож коли двадцятирічною дівчиною виходила заміж, в її скрині було 140 рушників, вишитих особисто простим хрестиком та гладдю. А ще були вишиті подушки, скатертини, простирадла. До сьогодні збереглися ікона і рушник, якими Марія Миколаївна з чоловіком вінчалися у церкві. У Марії Миколаївни три сина, багато онуків і вже є правнуки. Без рушника не обходиться ні народження людини, ні одруження, тож на всі урочисті події вона дарує рушники і обереги своїм нащадкам. І що цікаво, жоден витвір її працьовитих рук не обходиться без особистих підписів-присвячень. А ще – слова побажання та настанови, вірші онукам та правнукам. Мати Марії Рожко була вдовою, тож і рушник вишила у Гуляницьку школу солдатським вдовам, щоб пам’ять була. У жінки багато журналів із вишивання, а нещодавно навіть люди з Америки замовили жінці вишиті рушники. Марія Миколаївна стверджує, що настрій у вишивальниці за роботою повинен бути гарним, спокійним, думки - позитивними, добрими. Тоді й у рушнику буде чарівна сила.

Про майстриню неодноразово писали районні газети. Тож родинна справа продовжується поки що невісткою, пройде час – і підхоплять онуки та правнуки і розповідатимуть всім про свою бабусю та її золоті руки, що вишили на оберезі для Настусі такі слова:

Рукам умілим честь і слава

В усі часи, в усі віки,

Бабуся наша вишивала,

Душу вкладаючи в квітки.

І в рідній хаті на іконах,

Обов’язково був рушник,

І хліб із сіллю, по закону,

Рушник підтримувати звик…

Т. Олексієва

Роботи автора:

Розпочата робота
Розміщено: 23.01.2012 17:38
Категорія: Вишивка

Рушник роботи Марії Миколаївни Тадіян - свекрухи нашої майстрині. Фрагмент
Розміщено: 23.01.2012 17:45
Категорія: Вишивка

Весільний рушник
Розміщено: 23.01.2012 17:35
Категорія: Вишивка

Рушник роботи Марії Миколаївни Тадіян - свекрухи нашої майстрині
Розміщено: 23.01.2012 17:40
Категорія: Вишивка

Рушник роботи Марії Миколаївни Тадіян - свекрухи нашої майстрині
Розміщено: 23.01.2012 17:43
Категорія: Вишивка

Рушник роботи Марії Миколаївни Тадіян - свекрухи нашої майстрині. Фрагмент
Розміщено: 23.01.2012 17:42
Категорія: Вишивка

перейти до перегляду усіх робіт автора