Галина Семенівна Боровик

Фото автора
Ім'я: Галина Семенівна Боровик
Контакти: Телефон майстрині: 5-99-51.
Робіт на сайті: 15

«І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…»

Галина Семенівна Боровик почала вишивати ще будучи дівчиною. Тоді всі молоді дівчата вишивали, підтримуючи споконвічні традиції. Тож до свого весілля молода Галинка вже мала багато ексклюзивних гарних рушників.

Народилася Галина Семенівна в селі Бабакове на Сумщині. Село було розташоване біля лісу, тож прекрасна природа, чисте повітря, добра енергетика, скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень – все відображалося в численних узорах та орнаментах. Крім вишивання рушників майстриня в’язала, вишивала килими, гаптувала, власноруч шила одяг, ніколи не носила швачкам. Єдине, чого так і не навчилася, говорить, – це прясти. З цим мистецтвом була пов’язана хвилююча історія, коли на печі від каганця (при ньому робили всю ручну роботу вечорами) загорілися мички, які дівчина приготувала для роботи, сім’я так налякалася, що відтоді Галину не заставляли прясти. Отож весь вільний час вона вишивала, найбільше любила вишивати хрестиком на полотні. Зберігся до сьогодні у рукодільниці один дівочий рушник, вишитий нитками муліне. Майстриня розповідає, що вечорниць (на Сумщині вони називалися досвітками) вже не застала, про них розповідала її мати, але як збиралися з дівчатами, то завжди ходили на луг до річки, там вишивали і співали, а хлопці з іншого кінця села чули пісні і приходили до дівчат на побачення.

Були в господарстві й вишиті наволочки, й простирадла. «Коли вийшла заміж і народила трьох синів,часу для вишивання рушників майже не залишилося, ходила на роботу, вдома було велике господарство. Саме тоді почала вишивати килими, вони якраз входили в моду, але коштували дорого. Свекруха в’язані полотна на нитки розпускала, робила клубочки, а я виготовляла килими з квітами, орнаментами», - розповідає жінка. Але рушники – її пристрасть, яка передалася від матері, повернулися в життя Галини Семенівни нещодавно, коли переїхала до Первомайська. Вона згадує, як це було: «Після переїзду у мене з’явилося багато вільного часу, тож коли спитала невістку, чим мені зайнятися, щоб не нудьгувати, Оксана порадила згадати давнє захоплення». Так і з’явилися рушники для шести онуків, для племінників, сусідів… А скільки їх вишито за останні роки, Галина Семенівна вже й не пригадує! Нині вишиває ще й подушечки. «Тепер є спеціальна тканина, великий вибір ниток, тож вишивати - одне задоволення. Як ми раніше вишивали на звичайному полотні – не уявляю», - згадує жінка. А ще каже, що для кожної події - свій рушник. Також потрібно знати зміст символів. Наприклад, на «чоловічому» рушнику вишивали дубове листя та жолуді, виноград, такими перев’язують, наприклад, юнаків, що йдуть до армії, на жіночому – квіти, калину, а весільні рушники прикрашають слова побажання, образами хліба, голубів, квітів.

Милуючись витворами Галини Семенівни, розумієш, що кожна вишита річ − жива. У ній − часточка внутрішнього світу майстрині. На білому полотні видно багато: віру й оберіг, красу рідної природи, сподівання на добру долю... І все це змушує завмирати перед смужками матерії навіть людей, далеких від народних ремесел.


Т. Олексієва

Роботи автора:


Розміщено: 13.02.2012 14:14
Категорія: Вишивка

Розміщено: 13.02.2012 14:10
Категорія: Вишивка

Розміщено: 13.02.2012 14:12
Категорія: Вишивка

Розміщено: 13.02.2012 13:58
Категорія: Вишивка

Розміщено: 13.02.2012 14:00
Категорія: Вишивка

Розміщено: 13.02.2012 14:08
Категорія: Вишивка